Період публікації:

від

до

Категорія:

Коли я роблю кроки до Перемоги та Свободи, відчуваю себе щасливою людиною, - Ігор Заставний (фото)

Опубліковано: П`ятниця, 02 березня 2018 

min
max

У День Героїв Небесної Сотні у Львівському кооперативному коледжі економіки і права відбулася цікава і повчальна зустріч-лекція з учасником Майдану Ігорем Заставним – людиною незламної волі, сповненої патріотизмом, ентузіазмом. Це Герой-майданівець, зразковий громадянин нової України, волонтер, Людина з великої букви. Ігор дійсно унікальна людина, мужня, щира, правдива, справжній патріот. Розумний і простий в розмові, але разом з тим і величний, бо все – сказане від душі, щире і правдиве. Ігор Заставний зі Львова, активний учасник Революції Гідності, один із перших поранених на Інститутській – 20 лютого отримав три вогнепальні поранення… на Майдані був п'ять разів. Тато в Ігоря – афганець, який трішки розповідав йому про війну, але небагато, і не знав, що син її побачить на власні очі в ХХІ столітті...

«У мене серце розривалося, думав про батька, як він там в лікарні у Львові, батько мав якусь важку хворобу крові, і тут не міг полишити…. Мені важко було стояти, але я мусів…. хто, як не я. Отримав кулю у верхню губу, тому не хотів їхати дому – батьки б переживали, але змушений був таки приїхати на похорон свого тата... Я сам зі Львова. До початку Революції навчався в художньому училищі, на третьому курсі, - розповідає Ігор. – У кінці листопада 2013 року у Києві на Майдані Незалежності був учасником протестів проти влади, яка задіяла правоохоронні структури проти громадян, які вийшли на Євромайдан. Підрозділ «Беркут», б'ючи людей кийками, розігнав їх. Переважно, це були студенти. Комусь вдалось уникнути ударів та втекти, а іншим дістались тілесні ушкодження. Але гадаю, їм усім завдали психологічної травми.

Та подія багатьох обурила, і люди вийшли на майдан вже не так за вступ нашої країни у Європейський Союз, як за свою гідність, яку було жорстоко принижено. Люди пішли на вул. Банкову до Адміністрації Президента для пояснень. Але «беркутівці» знову застосували силу. Від тоді люди й оголосили безстрокову акцію протесту, яку назвали Революцією Гідності. Приєднались до народу і опозиційні до влади політики. Створювався табір на Майдані Незалежності, ставили палатки для зігріву та ночівлі, сцену для озвучень різної інформації. Ще будували барикади на дорогах по периметру майдану.

Побачивши ці події по телевізору, я вирішив їхати до Києва. Я б не хотів, щоб мої маленькі племінники, коли виростуть до віку студентів, щоб з ними відбулось таке саме, якщо захочуть висловити думку. Брав участь у протистоянні з 10 на 11 грудня. Тоді вперше відчув боротьбу сили волі і духу народу проти фізично підготовлених силовиків, яким не вдавалось і не вдалось нас розігнати. Особливої сили надавав наш славень «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», який постійно співали.

Після цього вже створювалась самооборона майдану, де навчались правильно стояти і тримати щити під час наступу силовиків. Люди поділилися на Сотні, де кожна мала свої обов'язки. Пізніше поїхав до дому. 4 січня вже був на Майдані. Пригадую, на вечерю Різдва Христового зідзвонювався з рідними у Львові, казали, що погода була хмарною. У Києві тоді теж була хмарною, але саме над Майданом було небо чисте. І це додавало прекрасного відчуття святкового дійства.

Пізніше відбулись сутички на вулиці Грушевського, де «правоохоронці» вже за звичкою били жорстоко людей і навіть здійснювали постріли гумовими і металевими кулями. Тоді було убито трьох майданівців, багатьох побито, забрано у відділки міліції і зниклих безвісти. Та люди продовжували бути на майдані.

Мав необхідність поїхати додому на початку лютого. А 18-го, коли по радіо чув, що робиться на майдані, вирішив туди їхати. І зранку приїхав. Будівля Профспілок уся диміла після нічного згарища. Барикади були ближче до сцени. Пішов на барикади. Силовики поливали нас водою з брандспойта. З обидвох сторін кидались каміння, коктейлі Молотова. Ну й так цілий день. Ввечері з друзями хотілось десь присісти й відпочити, і ми обійшли «йолку» та зайшли в палатку з надписом Харків. У ній були дівчата, які готували їжу. Пригадую, їв дуже смачні вареники. Ну й пішли на барикади. Продовжувалось те ж саме, що й у день. Вночі пішли спати. Прокинувся зранку, а в палатці вже нікого не було, і я поспіхом побіг на барикади. Стояв напроти стелли. У стеллі були закладенні наповненні чимось мішки. А за ними міліціонери, які стріляли в нашу сторону металевими кульками. З правої сторони майданівці почали закидати каміння й коктейлі в стеллу. Запалали вогнем ті мішки. І щось я відволікся на деякий час, і коли подивився в сторону стелли, то «правохоронці» почали відходити в сторону Інститутської. Та й люди рушили в ту сторону. Я стягнув з барикади щит металевий і пішов туди ж. Коли дійшов трохи вище містка, то лицем до мене хлопець схопився рукою за груди, на яких була мокра пляма, і впав на коліна. Я побачив, що він ранений, і боявся, що йому вистрілять в спину, тому присів і закрив щитом зі спини. Подивився збоку на обличчя. Воно було вузьке й з дрібненькою борідкою. Стало його дуже жаль. Я дивився і не міг зрозуміти: за Що, ЧОМУ вони сміють стріляти….?

І тоді у мене з'явилася злість на «беркутівців». Я взяв камінь і пішов вперед. Вище, навпроти мене з правої сторони, від’їжджав водомет, а інший під’їжджав і поливав водою. Я прикрився щитом від струменю і присів. По ліву руку так само хлопці присіли і прикрилися щитами. Ну й тоді відчув різкий пекучий біль в ліву руку і лівий бік живота (це куля, яка крізь руку потрапила мені в живіт). Подивився в лівий бік, де хлопці були відсунуті так метрів на десять назад. По сходах до Жовтневого палацу так само піднімалися інші майданівці. А на площі Жовтневого стояв «беркутівець». Я хотів встати і піти до тих сходів, щоб піти в сторону того силовика. І пам'ятаю, що живіт мені не дав змоги підвестись. Тоді я зрозумів, що нічого не зможу більше зробити, і лишалося відходити назад. Як відходив, то відчув сильний удар в ліву ногу нижче коліна. Її зламало десь на 30 градусів. Я впав на спину і поклав щит на ноги, а там під ногою – калюжа крові! Знав, що нозі вже всьо. Пам’ятаю, як несли, кинуло в жар, пам’ятаю, як запхали в швидку, як лежав на операційному столі...».

Як пригадує лікар-хірург Рамі з Палестини: «Три швидкі привезли поранених, лікарі запитали, хто в найважчому стані. Виявилось, що це молодий хлопець, Ігор зі Львова. Він отримав багато вогневих поранень, і в нього практично не було тиску. Хлопця відразу відвезли в операційну. Йому довелось ампутувати ногу, зробити операцію черевної порожнини та повитягувати кулі, які застряли в тілі молодого хлопця…Через якийсь час я йому кажу: Ігорю, вибач за ногу, але вона була недієздатна. А він мені тільки дякував за те, що залишився живим», - розповідає хірург.

Ігоря відвезли на лікування до Польщі, до м. Жешув. «Я був при свідомості. Пам’ятаю скажений біль, стишити який пробували величезними дозами морфію. А одну ніч не дали, то я обернувся до стіни і просто вив усю ніч. Лікарі говорили щось про ампутацію. А потім ніхто з них не наважувався мені сказати, що її вже нема. Кумедні! Я правою ногою шукаю ліву, а її нема... Тоді питаю медсестричку: - «Стасю, ноги нема, правда?» - «Нема!» - і замовкла».

Кожного року на річниці трагічних подій на Майдані Ігор їде до Києва, аби вшанувати пам’ять загиблих, спробувати відтворити події безпосередньо на місці, знайти хлопців, з якими він тоді йшов у наступ. За цей час йому вдалося знайти двох побратимів, які винесли його пораненого з поля бою. З одним із них – зовсім юним захисником Дмитром Козаком – Ігор познайомився і зустрівся у Львові, хлопці товаришують. З іншим чоловіком нещодавно вдалося сконтактуватися телефоном – він воює у батальйоні ОУН, був поранений. Ігор сподівається обов’язково з ним зустрітися і подякувати особисто. Цей чоловік того страшного дня виносив трьох Героїв, з них живим залишився лише Ігор... Ще з одним пораненим на Майдані Василем Амельченко зі Стебника на Львівщині Ігор познайомився у лікарні в Києві, та й досі товаришує. Дивлячись на світлини з тих подій, які є в мережах та вдома, навертають спогади, важко на душі…

Ігор за фахом – різьбяр по дереву, але хоче далі навчатися, займатися улюбленою справою і відкрити свою майстерню, де виготовлятиме вироби з дерева. На перекір усьому, Ігор і надалі по можливості намагається допомагати українській армії, за свої кошти купує спорядження, допомагає пораненим, передає побратиму-майданівцю, який займається допомогою нашим бійцям на сході... Більшість друзів Ігоря беруть участь у військових діях на Донбасі. Інші займаються волонтерською діяльністю. На думку хлопця, для перемоги і корінних змін в українському суспільстві кожен українець має прикласти максимальні зусилля.

У 2016 році голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка спільно із головою Львівської облради відзначили учасників Революції Гідності зі Львівщини. Відповідно до указу Президента України Петра Порошенка, за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, учасників протистоянь на Майдані Ігоря нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Від усіх нас залежить так багато, що ми навіть не можемо собі уявити. Головне, щоб люди не були байдужими. Не маємо права просто сидіти на дивані й дивитися телевізор, коментуючи все побачене та прочитане. Маємо молитися, робити те, що в наших силах. Зараз народжується нова країна з новими людьми, і немає значення скільки кому років, адже змінюється свідомість українців, а це перший крок до Перемоги та Свободи». Ігор Заставний

Адміністрація, педагогічний колектив та студентське самоврядування коледжу щиро вдячні Ігорю Заставному та усім захисникам нашого народу, від сьогодення до часів Майдану, за впевненість у тому, що у нас все буде гаразд. Допоки є у нас Герої – є нація. Поки ви є, такі жертовні та відважні – нас нікому не подолати! Дякуємо вам, хлопці, за те що ви є! Нехай вас Матінка Божа від біди оберігає та здоров’я вам посилає.

Матеріал підготував Михайло Голубка, прес-секретар з роботи зі ЗМІ із громадськістю Львівського кооперативного коледжу економіки і права

Немає коментарів

Схожі статті:

У Львівському кооперативному коледжі економіки і права відбулося засідання педагогічної ради У Львівському кооперативному коледжі економіки і права відбулося засідання педагогічної ради Опубліковано: П`ятниця, 28 лютого 2020 В роботі педагогічної ради взяли участь адміністрація та викладачі коледжу, голови циклових комісій, голова об’єднаного профкому, методист Ради директорів фахової передвищої освіти Львівської області Тарасюк І.В. На педагогічній раді було розглянуто та обговорено низку важливих питань, зокрема: «Організаційно-педагогічні...

Переглядів: 85 Коментарів: 0

Вища освіта

У Львівському кооперативному коледжі економіки і права вшанували пам'ять Героїв Небесної Сотні У Львівському кооперативному коледжі економіки і права вшанували пам'ять Героїв Небесної Сотні Опубліковано: Середа, 26 лютого 2020 П'ятий рік поспіль Україна 20 лютого вшановує Героїв Революції Гідності – учасників Євромайдану та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні. У Львівському кооперативному коледжі економіки і права було проведено виховний захід, присвячений Дню Героїв Небесної Сотні, які змінили історію України ціною свого...

Переглядів: 71 Коментарів: 0

Вища освіта
Анонси
Календар подій

Міжнародні спеціалізовані виставки «Освіта та кар’єра – 2020»
03 - 04 квітня 2020

Міжнародні спеціалізовані виставки «Освіта та кар’єра – 2020»

Опубліковано: Середа, 04 березня 2020


Всі анонси


Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини




Ми у Facebook
Ми у Facebook